04.07.16

Замечания Главного юридического управления на проект закона Украины "Об исполнительном производстве" №2507а от 17.02.2016 г. Закон вступает в силу 05.10.2016 г.

 

Проект №2507а
                                             від 17.02.2016р.

ЗАУВАЖЕННЯ
до проекту Закону України "Про виконавче провадження»
(реєстраційний №2507а)



У Головному юридичному управлінні розглянуто підготовлений Комітетом з питань правової політики та правосуддя до другого читання проект Закону України "Про виконавче провадження» та вважаємо за необхідне зауважити наступне.

1. Стаття 26 проекту визначає початок примусового виконання рішення. При цьому на відміну від статті 27 чинного Закону України «Про виконавче провадження» частиною другою статті передбачено запровадження сплати авансового внеску у розмірі двох відсотків суми, яка підлягає стягненню, але не більше десяти мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника-фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи.
Внесені пропозиції викликають такі зауваження.
У Конституції України закріплено принцип, що кожне судове рішення підлягає обов’язковому виконанню на всій території України (стаття 124 Конституції України). Обов’язковість виконання рішень суду як основна засада судочинства забезпечується в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Запропонована ж редакція статті 26 проекту може унеможливити виконання судових рішень через запровадження сплати обов’язкового авансового внеску.
Ці зауваження стосуються і редакції пункту 4 частини першої статті 37 проекту, відповідно до якого виконавчий лист повертається стягувачу без виконання у разі, коли стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження.
Хоча ряд категорій громадян, зокрема, соціально незахищених, звільняються від сплати авансового внеску, проте це, на наш погляд, не впливає на той факт, що таким чином ускладнюється доступ до правосуддя, оскільки виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішення суду є складовою правосуддя. Крім того, зазначене не враховує вимог статті 24 Конституції України, якою гарантовано  рівність прав і свобод громадян перед законом, а також заборонено будь-які привілеї чи обмеження за ознаками, зокрема і майнового стану.
Варто також зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід’ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право на справедливий суд. Європейський суд неодноразово робив висновок, що невиконання судового рішення призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права (стаття 8 Конституції України), негативно впливає на авторитет органів законодавчої, виконавчої та судової влади, оскільки в цьому разі не досягається кінцева мета правосуддя – захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав.
Висловлені зауваження стосуються також пункту 2 частини першої статті 42, статті 43, частини п’ятої статті 50 проекту.

2. На відміну від частини п’ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стаття 22 проекту не передбачає положень щодо права понятих на компенсацію витрат, пов’язаних з виконанням обов’язків понятих.

3. Стаття 34 проекту містить перелік підстав для зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій. Серед цих підстав, зокрема і включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", крім рішень, передбачених абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 зазначеного Закону (пункт 7).
При цьому частиною третьої цієї ж статті проекту передбачено, що виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої цієї статті, не зупиняється в разі стягнення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та/або її дочірнім підприємством, що здійснювало постачання природного газу на підставі ліцензії. З огляду на тимчасовий характер  таких змін та вимоги нормопроектної техніки зазначені положення доцільно було б унормувати в розділі «Прикінцеві та перехідні положення».

  4. Абзацом третім частини третьої статті 42 проекту передбачено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України (в редакції до першого читання було Кабінетом Міністрів України). Проте варто зазначити, що нині перелік витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, визначений частиною четвертою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».
Що стосується покладення на Міністерство юстиції України повноваження з визначення розміру витрат, то, з нашої точки зору, таке повноваження не є притаманним Міністерству юстиції України. Розмір витрат має встановлюватися з урахуванням соціального та економічного значення, зокрема, розмір плати за надання відповідних послуг має дорівнювати або перевищувати витрати на їх надання. Зазначене, на нашу думку, не може бути визначено одноосібно Міністром юстиції України шляхом видання відповідного наказу, а має визначатися на законодавчому рівні.
Ці зауваження стосуються і зміненої редакції частини другої статті 43 проекту.
Крім того, частиною третьою статті 42 проекту передбачено, що витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, тобто авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Проте відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
    Крім того, відповідно до пункту 4 статті 7 Бюджетного кодексу України одним з принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України є принцип повноти, відповідно до якого до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
    Отже, у частині третій статті 42 проекту слова «здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження» слід замінити словами «здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, в тому числі  коштів виконавчого провадження».

5. Частина перша статті 44 проекту щодо відкриття органами державної виконавчої служби рахунків, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, не відповідає частині дев'ятій статті 13 Бюджетного кодексу України, згідно з якою відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами забороняється.

Вважаємо за необхідне висловити також зауваження щодо змін до інших законодавчих актів України.

1. Проектом пропонуються зміни до статті 7 Господарського процесуального кодексу України, які полягають у зменшенні строку для розгляду претензії (з місячного строку зменшено до десяти днів). Варто зауважити, що запропоновані зміни жодним чином не випливають із положень проекту Закону України «Про виконавче провадження», а тому не можуть бути предметом регулювання цього законопроекту.
До того ж ці зміни не були предметом розгляду під час прийняття проекту в першому читанні. З огляду на це, такі доповнення тексту проекту не враховують вимог статті 116 Регламенту Верховної Ради України.

2. Щодо змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення
         Проектом пропонується доповнити Кодекс новою статтею 24421, відповідно до якої надається право органам державної виконавчої служби розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з невиконанням законних вимог державного виконавця. Оскільки ні проект закону про виконавче провадження, ні проект закону про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів не надають право органам державної виконавчої служби розглядати справи про адміністративні правопорушення, подібне доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення порушуватиме приписи статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
         Також звертаємо увагу, що відповідно до запропонованих змін справи щодо невиконання законних вимог державного виконавця будуть розглядати  органи державної виконавчої служби, а розгляд справ щодо невиконання законних вимог приватного виконавця віднесено до компетенції суду. З огляду на те, що стаття 18813 містить однаковий перелік законних вимог державного і приватного виконавця за невиконання яких має наставати адміністративна відповідальність, то і розгляд таких справ має бути віднесено до компетенції одного органу.
            Крім того, зміни до статті 255, а саме доповнення частини другої новим пунктом 21, внесені всупереч вимогам частини першої статті 116 Регламенту Верховної Ради України.
 
             3. Відповідно до запропонованих змін до частини сьомої статті 11 Кримінального-виконавчого кодексу України у межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюватимуть, зокрема, органи державної виконавчої служби. Зазначені органи мають бути конкретизовані, щоб забезпечити дотримання принципу правової визначеності правової норми.

        4.  Звертаємо також увагу, що всупереч вимогам частини першої статті 116 Регламенту Верховної Ради України до тексту законопроекту, підготовленого до розгляду у другому читанні, зокрема до частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» внесено зміни, які не були предметом розгляду під час прийняття проекту в першому читанні.

    5. У пункті 4 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» проекту використано формулювання «До створення умов для безпосереднього доступу державних виконавців, приватних виконавців до державних баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників…». Зазначене формулювання є нечітким та розпливчастим, а, відтак, не враховує принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), зокрема такого невід’ємного його елементу, як «юридична визначеність», котрий вимагає, щоб норми були чіткими і точними, спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. На дотримання цього принципу звертав увагу і Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 22 вересня 2005р. №5-рп,, 29 червня 2010р. №17-рп, 11 жовтня 2011р.№10-рп.


     Висновок: проект може бути прийнятий у другому читанні за умови врахування висловлених зауважень.


   
Перший заступник
керівника управління                            А. НИЖНИК



Ссылка на Закон Украины "Об исполнительном производстве", который вступает в силу с 05.10.2016 г.:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page 


Мои проекты

Юридический интернет-центр "Айлекс" - авторское право и его защита, электронная коммерция, борьба с киберпреступностью

http://ilex.com.ua/