06.01.16

Пенсии, социальные выплати и социальные стандарты с 01.01.2016 года – Закон Украины №911-VIII от 24.12.2015 г.

 

01.01.2016 г. вступил в силу Закон Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины» №911-VIII от 24.12.2015 г.

Перед ознакомлением с текстом закона предлагаем ознакомиться с Заключением Главного научно-экспертного управления на проект этого закона (№3628 от 11.12.2015 г.)


ВИСНОВОК
на проект Закону України  «Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України»

У законопроекті «з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики» пропонується внести зміни до законів України «Про культуру», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про музеї та музейну справу», «Про театри і театральну справу», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту «Про банки і банківську діяльність», «Про пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну службу», «Про судову експертизу», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про дипломатичну службу», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист»,  «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про вищу освіту», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Сімейного кодексу України та Кодексу  законів про працю України.

Головне управління щодо пропозицій проекту вважає доцільним зауважити наступне.

1. Насамперед,  слід звернути увагу на те, що проект у цілому спрямований на подальше зниження рівня соціального захисту державою громадян, у першу чергу, малозабезпечених та з середніми статками, що в умовах фінансової та економічної кризи призведе до подальшого зниження рівня життя більшості населення України. Вважаємо, що такий підхід не узгоджується з статтею 3 Конституції України, згідно з якою людина,  її життя та здоров‘я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також статтею 1 Конституції України, згідно з якою Україна є соціальною державою. Зокрема, ця тенденція проявляється:

1.1. У змінах до статті  21 Закону України «Про загальну середню освіту», якими пропонується зменшити період забезпечення безкоштовним харчуванням учнів з числа дітей-інвалідів – тільки протягом навчання у 1-4 класах замість усього періоду навчання у загальноосвітньому навчальному закладі (у спеціальних і інклюзивних класах). Така ініціатива призведе до порушення права дитини з інвалідністю на достатній життєвий рівень, що задеклароване статтею 20 Конвенції ООН про права інвалідів, оскільки сім‘ї, що виховують дитину з інвалідністю, у переважній більшості мають невеликий матеріальні статки, єдиним джерелом яких фактично є державна соціальна допомога на таку дитину та надбавка на догляд за нею. Збільшення навантаження на сімейний бюджет таких сімей для забезпечення харчування дитини у загальноосвітньому навчальному закладі може стати одним із чинників залишення такого навчального закладу і повернення до практики навчання вдома чи до вимушеного влаштування дитини з інвалідністю до інтернатних закладів, що у свою чергу потребуватиме значно більших бюджетних видатків на утримання дитини в державному закладі,  а також негативно вплине на започаткований процес інклюзивної освіти дітей з інвалідністю.

1.2. У змінах до статті 5 Закону України «Про охорону дитинства», у яких пропонується замінити безкоштовне харчування усіх учнів 1 - 4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах, безкоштовним харчуванням лише дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та учнів 1-4 класів з числа дітей-інвалідів, а також із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям».  Запропоноване порушує права на здоровий розвиток, що визначено як Конвенцією про права дитини (стаття 6), так і базовим Законом України «Про охорону дитинства» (стаття 6), оскільки у сьогоднішні скрутні часи більшість сімей з дітьми не здатні забезпечити своїх дітей повноцінним харчуванням, а держава зобов‘язана гарантувати дитині права життя, виживання та здоровий розвиток.
Варто також звернути увагу на те, що зміни, запропоновані у законопроекті до статті 19 цього Закону, у поданому варіанті щодо повного державного утримання окремих категорій студентів та призначення їм стипендій фактично є предметом регулювання законодавства України про освіту, зокрема, Закону України  «Про вищу освіту». Тому регулювання цього питання  доцільно визначати у  відповідних законодавчих актах.

1.3. Змінами  до  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, 2,  потерпілим дітям, та їх батькам, компенсації та пільги, які визначені цим Законом  та гарантовані державою, «надаються органами місцевого самоврядування», у той час як відповідно до чинних вимог цього Закону такі пільги надаються за рахунок держави, що, відповідно, передбачено й Бюджетним кодексом України. Звертаємо увагу на те, що такі пропозиції проекту не повною мірою відповідають вимогам, які визначені у преамбулі  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою визначено, що «цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення». У той же час  місцеві бюджети, ймовірно, не зможуть в повному обсязі забезпечити виконання вимог цього Закону. На наш погляд, така пропозиція потребує додаткового обґрунтування, оскільки Пояснювальна записка до законопроекту таких не містить.
Крім того, у законопроекті шляхом внесення змін до законів України «Про жертви нацистських переслідувань», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»,  «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» пропонується перекласти з державного на місцеві бюджети низки зобов’язань фінансового характеру, зокрема фінансування низки соціальних пільг, які передбачені у чинному законодавстві. При цьому супровідні документи не містять жодних обґрунтувань щодо здатності місцевих бюджетів реалізувати таке додаткове фінансове навантаження з огляду й так на складну фінансово-економічну ситуацію на регіональному рівні. Не відображено в Пояснювальній записці обґрунтувань щодо фіскального потенціалу місцевих бюджетів виконати гарантовані державою функції соціального захисту та соціального забезпечення громадян, адже відсутність узгодженого розподілу повноважень та зобов’язань не стимулює органи місцевого самоврядування до збільшення власної бази місцевих бюджетів.

1.4. У законопроекті пропонується суттєво скоротити виплату державної допомоги на дитину, що надається у разі, якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину (стаття 181 Сімейного кодексу України) та державної допомоги  на  дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері  (батьку)  у  разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком  до 18 років (стаття 18-3 Закону України «Про державну допомогу сім‘ям з дітьми»). Зокрема, передбачається, що тимчасова державна допомога відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України надаватиметься з урахуванням матеріального стану сім’ї, у якій виховується дитина, а її розмір визначатиметься Кабінетом Міністрів України. Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері  (батьку)  у  разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком  до 18 років - у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Принагідно слід відмітити, що враховуючи передбачені у проекті Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» розміри прожиткового мінімуму для відповідних категорій осіб, мати (батько) з дитиною у віці, наприклад, до шести років, при заробітній платі у 2545 гривень не матиме право на державну допомогу (ні як одинока мати, ні як малозабезпечена сім‘я).  Чинні редакції як статті 181 Сімейного кодексу України, так і статті 18-3  Закону України «Про державну допомогу сім‘ям з дітьми» передбачають, що розміри таких допомог на дітей не повинні бути меншими, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Зазначені зміни не узгоджуються також з Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (стаття 17) у частині встановлення законом розмірів державної соціальної допомоги та інших  соціальних виплат з урахуванням права громадян на достатній життєвий рівень, а також Законом України «Про охорону дитинства» (стаття 13) щодо допомоги держави батькам або особам, які їх замінюють, у створенні належних матеріальних умов для виховання дітей у сім’ях.
Запропонований підхід до надання державної допомоги на дітей не враховує знецінення грошових доходів та заощаджень громадян внаслідок високої цінової інфляції, девальвації національної валюти, що проявляється у зниженні купівельної спроможності населення,  зниженні рівня його життя та соціальної захищеності, створює ризики подальшого зубожіння, особливо найбільш уразливих верств населення, до яких відносяться  сім‘ї з дітьми, де основний тягар матеріального навантаження із забезпечення дитини харчуванням, одягом, житлом та іншим найнеобхіднішими речами покладається лише на одного із батьків, переважно матір.
У зв‘язку із зазначеним доцільним вбачається збільшення основних соціальних стандартів, зокрема, для дітей, а також зміна порядку обчислення  середньомісячного сукупного доходу сім'ї, де діти утримуються лише одним із батьків, шляхом подвоєння розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Обмеження ж права дітей на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку (стаття 27 Конвенції ООН про права дитини) не сприятиме належному виконанню такими дітьми після досягнення ними повноліття обов‘язків перед державою, визначених Конституцією України та законами України.
На думку Головного управління, створення умов для стабілізації фінансового стану держави має здійснюватися через стимулювання підприємницької діяльності, економічного зростання, підвищення заробітних плат, а не скорочення встановлених законом розмірів соціальних виплат.
Загалом, при ініціюванні перегляду умов здійснення соціального захисту в Україні слід виходити із конституційних положень щодо невідчужуваності і непорушності прав людини (стаття 21) та недопустимості їх звуження їх змісту і обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (стаття 22).

2. Змінами до статті 44 Закону України «Про вищу освіту», пропонується скасувати право осіб на зарахування поза конкурсом при вступі до вищих навчальних закладів. Так, законопроектом передбачається скасувати частину 13 статті 44 Закону, згідно з якою поза конкурсом до державних і комунальних вищих навчальних закладів можуть зараховуватись члени збірних команд України, які брали участь у міжнародних олімпіадах, перелік яких визначений центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки та  чемпіони і призери Олімпійських і Паралімпійських ігор - за спеціальностями в галузі фізичної культури та спорту.
Враховуючи принцип конкурсного відбору при вступі до вищих навчальних закладів, який закріплений в частини третьої статті 53 Основного Закону України, «громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі», Управління в цілому підтримує зазначену пропозицію. Проте, на нашу думку, питання надання пільг для відповідних категорій громадян при вступі до державних та комунальних вищих навчальних закладів потребує вироблення системного, комплексного підходу, а не внесення фрагментарних змін до законів. При цьому одним із варіантів вирішення цього питання може бути встановлення в межах державного замовлення відповідних квот для відповідних осіб, у межах яких вони конкуруватимуть між собою при вступі до державних і комунальних закладів освіти.
Зауваження аналогічного змісту слід висловити до змін поданих законопроектом до статті 19 Закону України  «Про охорону дитинства», якими пропонується скасувати гарантовані з боку держави пільгові умови для вступу до державних та комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладів дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та іншим категоріям дітей, які потребують соціального захисту, у тому числі дітям з багатодітних сімей, у складі яких є п'ятеро і більше дітей, за умови наявності у них достатнього рівня підготовки.
Варто також зазначити, що вказана норма, як і деякі інші, не мають безпосереднього відношення до стабілізації фінансового стану держави, а тому не є предметом цього проекту і має бути виключена з нього.

3. Новою редакцією частини третьої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» пропонується встановити що «громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі». Запропоноване положення дублює приписи частини третьої статті 53 Конституції України, а тому його слід виключити з проекту.

4. Виглядає сумнівною пропозиція запровадження у змінах до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначеного віку (50 та 55 років), після якого у працівників льотного і льотно-випробного складу, працівників освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення, а також, артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів виникає право на пенсію за вислугу років, яка за чинною редакцією відповідних положень призначається незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи. Адже підставою для призначення пенсій за вислугу років  є зайнятість окремих  категорій громадян на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання пенсійного віку (Закон України «Про пенсійне забезпечення»). Крім того, відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на таку пенсію, повинно здійснюватися згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. Тому, вважаємо, пенсійне забезпечення пенсії за вислугу років має здійснюватися згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди, а зміна пільгових умов пенсійного забезпечення громадян має базуватися на відповідних висновках щодо відновлення втрати професійної працездатності або придатності до настання віку виконувати такі роботи.

5. Головне управління не підтримує пропозицію продовжити термін обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам на період 2016 року. Це пояснюється не тільки тим, що пенсії у солідарній системі пенсійного страхування обчислюються із сум заробітних плат, з яких вже сплачені всі податки та нараховані страхові внески, а й низьким рівнем розмірів переважної кількості пенсій громадян, що змушує їх працювати. Це ж стосується й інших одержувачів спеціальних пенсій і, зокрема, державних службовців, більшість яких одержує пенсій у невеликих розмірах.

6. У зв’язку із вищезазначеним, а також враховуючи, що у законопроекті  № 3631 від 11.12.2015 р. пропонується збільшити максимальну величину бази нарахування єдиного внеску до двадцяти п’яти розмірів прожиткового мінімуму, не може бути підтримана пропозиція щодо обмеження пенсій до рівня 10 740 гривень на місяць. Тим більше, що в Пояснювальній записці до законопроекту не визначено показників ефективності запровадження такого обмеження.

7. Управління не підтримує пропозицію щодо застосування у 2016 році для  обчислення пенсій середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислену як середній показник за 2012, 2013, 2014 роки. Це пояснюється тим, що використання навіть чинної норми законодавства (яка передбачає застосування при призначенні пенсій  середньої  заробітної  плати  (доходу)  в  Україні, з якої сплачено  страхові  внески,  за  три календарні роки, що передують року  звернення за призначенням пенсії) зменшує розмір фактичної заробітної плати для призначення пенсії пенсіонера, з якої він сплачував страхові внески. А реалізація пропозиції із застосування для призначення пенсій середньої  заробітної плати, обчисленої як сталий середній показник за 2012, 2013, 2014 роки, призведе до ще більшого заниження розмірів пенсій, до їх зрівнялівки та порушення прав громадян у зв’язку із неможливістю використати в повному обсязі права на отримання пенсій із заробітної плати, з якої було сплачено страхові внески.  

8. Варто також звернути увагу на те, що законопроект безпосередньо стосується соціально-трудової сфери, тому відповідно до статті 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» проекти законів з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об'єднань. Водночас, законопроект не містить інформації про погодження ні з іншими міністерствами та відомствами, ні з безпосередньо профспілковими організаціями, основним призначенням яких є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів громадян, а також щодо проведення консультацій з громадськістю.

9. Згідно зі  змінами до частини 1 статті 26 Закону України «Про культуру» витратами на утримання закладів культури є: «кошти, що надходять від господарської діяльності, надання платних послуг»; «кошти, одержані за роботи (послуги), виконані закладом культури на замовлення підприємств, установ, організацій та фізичних осіб»»; «доходи від реалізації продукції майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання». При цьому слід зазначити, що господарська діяльність вже включає перелічені види робіт, а тому немає потреби в їх деталізації. Адже передбачити всі види робіт неможливо, що свідчить про недоцільність їх вміщення у відповідних положеннях законопроекту, тим більш, що у зазначених вище змінах до частини 1 статті 26 йдеться про «інші не заборонені законодавством джерела». Крім цього, у  оновленій редакції ч. 1 статті 26 Закону України «Про культуру» пропонуємо замість слів «витратами на утримання» записати «основними джерелами фінансування».
Ті ж самі зауваження стосуються й внесення змін до статті 26 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» щодо фінансування бібліотек. На думку управління, деякі положення, якими визначається за рахунок чого здійснюється додаткове фінансування бібліотек державної і комунальної форм власності виглядають зайвими, оскільки в цьому положенні вже визначено, що воно може здійснюватися за рахунок «коштів, що надходять від господарської діяльності…», а також «інших не заборонених законодавством джерел».

10. Вважаємо некоректною пропозицію проекту щодо внесення законом змін до Постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України».  

11. Змінами до пункту 1 ч.1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  передбачається, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками «центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної фінансової політики, на його письмовий запит під час бюджетного процесу з метою проведення верифікації і перевірки достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання  соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітних плат, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, та своєчасного і в повному обсязі їх здійснення, надається інформація щодо відкритих на їх ім’я рахунків (поточних, кредитних, депозитних тощо), операції та залишки за ними. У випадку нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, призначених на  сім’ю або домогосподарство, інформація надається щодо кожного з членів сім’ї або домогосподарства». Доречно нагадати, що перелік інформації, яка містить банківську таємницю передбачена у ч.2 ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність».  Крім того, у змісті внесеної пропозиції  слушним було б уточнити, що пропонований письмовий запит має бути належним чином обґрунтованим.  Формулювання «на його письмовий запит під час бюджетного процесу» є недостатньо чітким, оскільки неясно про який проміжок часу йдеться.




       Керівник Головного управління                                           В.І.Борденюк


          Вик.: Н.Пархоменко, Т.Макійчук,   Н. Лаврухіна, М. Лубська,  В.Костюк,   Н.Чечетова

Посилання на Висновок Головного науково-експертного управління: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57386 

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 р.


Мои проекты

Юридический интернет-центр "Айлекс" - авторское право и его защита, электронная коммерция, борьба с киберпреступностью

http://ilex.com.ua/